Тематичний напрям 2.

Тематичний напрям 2.

Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин.

 

Мороз Володимир Михайлович,

к. держ.упр., доцент,

докторант кафедри економічної теорії і фінансів

Харківського регіонального інституту державного управління

Національної академії державного управління при Президентові України

 

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК СКЛАДОВА СИСТЕМИ РОЗВИТКУ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДЕРЖАВИ

 

Головне завдання суспільного утворення будь-кого рівню (організація, регіон, держава) полягає у формуванні не лише комплексу правил та норм, а перетворення їх в єдину інституціональну систему, що включає формальні та неформальні інститути. По відношенню до системи трудового потенціалу, такими інститутами можуть виступати організаційні утворення ринку праці та результати їх функціонування. Діяльність цих інститутів охоплює всю множину можливих і наявних напрямів взаємодії учасників соціально-економічного процесу, у тому числі включаючи: сімейні відносини; аспекти функціонування кожної окремої особистості в соціально-економічному середовищі (освіта, охорона здоров’я, спосіб життя тощо); виробництво благ та їх розподіл тощо. У свою чергу, інститути можуть бути розглянути як результат функціонування відповідних інституцій та як джерело їх трансформації (безпосередній суб’єкт управлінського впливу в процесі інституціональних перетворень). Будь-які інституціональні трансформації, в тому числі і у межах економічної підсистеми суспільства, відбуваються у межах інституціонального середовища, під яким розуміють:

·           сукупність формальних і неформальних інститутів, які створюють певний суспільний клімат, рівень націленості суспільства на вирішення поставлених проблем [4];

·           сукупність основоположних соціальних, політичних та економічних правил, що обмежують людську поведінку [11, С. 287];

·           рівень підприємницького та управлінського потенціалу, а також соціальної та правової системи [6, С. 63];

·           правила гри, що визначають контекст в якому здійснюється економічна діяльність; домінуючи політичні, соціальні та юридичні правила, які утворюють основу виробництва, обміну і розподілу [10, С. 378].

Як бачимо, кожне з наведених визначень має певний акцент, який на думку того чи іншого автора є визначальним у розкритті змісту відповідної категорії. Залишаючи дискусію щодо найбільш вдалого тлумачення змісту категорії «інституціональне середовище», у межах того чи іншого визначення, приймемо за основу наукову позицію С.Г. Кірдиної, яка розглядає інституціональне середовище як інституційний порядок у єдності з сукупністю взаємопов’язаних інститутів [7]. Наше вподобання саме цьому визначенню обумовлено тим, що воно охоплює відразу дві базові підсистеми категоріального змісту, а саме підсистему інституціонального порядку (інституції) та підсистему інститутів (інститути). Корисним доповненням до цього визначення може стати думка Г.Б. Клейнера, який подає характеристику інституціонального середовища через взаємодію відповідних просторів: простір інтересів, простір агентів, простір підприємств та простір інститутів [8]. Це визначення є більш змістовним, та таким що найбільш точно відображує зміст відповідної категорії.

Приймаючи до уваги той факт, що система трудового потенціалу в контексті взаємодії демографічної, соціально-економічної та соціально-психологічної підсистем суспільства [1] передбачає існування певного середовища, власно в якому і відбувається відповідна взаємодія [9, С. 109], вважаємо за доцільне розглянути те інституціональне середовище, зміст якого найбільшою мірою впливає на формування, використання та розвиток трудових можливостей. На нашу думку, з всієї множини проявів інституціонального середовища, в контексті предмету нашого дослідження, заслуговує на увагу той його напрям, який визначає порядок функціонування та розвитку інституціональної системи ринку праці. Під інституціональною системою ринку праці ми розуміємо «сукупність взаємопов’язаних соціально-економічних інститутів, які стійко відтворюють соціальні, трудові, політичні, правові, економічні та інші відносини і впливають на економіку країни в цілому» [13, С. 45]. Наведене тлумачення має певні переваги, а саме, його зміст: сприяє визначенню кола тих інституційних відносин, які виникають на ринку праці; дозволяє тлумачити ринок праці як певним чином сформовані інституційні відносини між всіма учасниками; свідчить про наявність як мінімум двох інституційних просторів ринку праці – внутрішнього (внутрішня організаційна структура кожного інституту ринку праці, де відбувається взаємодія учасників певної сфери) і зовнішнього (соціально-економічні інститути виступають як об’єкт зовнішнього впливу економіки, політики, освіти, соціуму).

Отже, інституціональне середовище суб’єктів ринку праці складається з сукупності інститутів та інтерактивного простору у межах якого, власне і відбувається функціонування відвідних інститутів. За дослідженнями А.О. Горової інституціональне середовище створює матрицю соціальної та економічної поведінки суб’єктів ринку праці та визначає обмеження щодо їх діяльності. Вплив базових інститутів ринкової економіки (приватної власності, найманої праці, конкуренції) на формування засад організації ринку праці доповнюється дією інститутів політичного устрою (адміністративного устрою, ієрархічної вертикалі влади, самоврядування тощо), що створює підґрунтя для розвитку соціально-економічних відносин на ринку праці [3]. Цікаво, що схоже визначення але в контексті тлумачення змісту зовсім іншої категорії можемо зустріти у В.В Вольчика, який дав таке визначення: «інституціональна структура – це певний впорядкований набір інститутів, які створюють матриці економічної поведінки, що визначають обмеження для суб’єктів господарювання, які формуються у межах тієї чи іншої системи координації господарської діяльності» [2, С. 58]. Така ідентичність визначень у тлумаченні змісту різних категорій може бути пояснена через існуючу традицію певних ототожнень. Досить часто в економічній літературі не виділяють відмінностей між дефініціями «інституціональне середовище» і «інституційна структура».

Соціальна та економічна поведінка суб’єктів ринку праці (роботодавці (об’єднання та спілки роботодавців), наймані працівники (профспілки, інші об’єднання працівників) і держава в особі її уповноважених органів влади різного рівня, а також безробітні) визначаються напрямом та потужністю використання відповідним суб’єктом наявних в нього потенціалів. Таким чином, трудовий потенціал може бути розглянуто як джерело для функціонування інституціонального середовища в цілому, та тієї його частини, яка безпосередньо пов’язана з ринком праці. Тут ми робимо важливий наголос на тому, що трудовий потенціал (як інституція), має методологічний зв’язок не лише з економічною підсистемою суспільства, у межах якої він традиційно розглядається, а і з політичною, соціальною та духовною підсистемами.

У сучасній науковій літературі виділяють три основні підходи до структури системи ринку трудових ресурсів та обґрунтування механізмів регулювання ринку праці: класичний (неокласичний); кейнсіанській (неокейнсіанський); інституційний (неоінституційний). Кожний з цих підходів має принципово різну теоретико-методологічну базу для розвитку власної концепції, що створює умови для виникнення множини напрямів для проведення відповідного аналізу. Вважаємо, що саме у межах інституційного підходу проблематика порушеного питання може бути розглянута у найбільш повному обсязі. Нагадаємо, що прихильники інституційного підходу визначають домінування ролі інституціонального середовища у процесі ефективного ринкового розвитку і реалізації трудового потенціалу суспільства (людини). Першочерговість інституційних змін у порівнянні з економічними, обґрунтовується як найважливіший принцип ефективного функціонування ринку праці [12, С. 50]. Інституційні зміни відбуваються, як правило, в наслідок невідповідності діючих норм і правил поведінки суспільно-економічних агентів існуючим умовам їх життєдіяльності. Має місце певний конфлікт між чинними та бажаними «правилами гри», що визначає основні фактори інституційних змін.

Цікаво, що серед однієї з головних категорій інституціональних змін, як правило, виділяють власність, яка в контексті нашого дослідження подається як виключне право людини на розпорядження власними трудовими можливостями (людина є одноосібним власником свого трудового потенціалу). Загальна схема інституційних змін має такий вигляд: 1) зміни у рівні знань обумовлюють появу нових технологій; 2) нові технології впливають на рівень цін на ресурси; 3) новий рівень цін спонукає власників потенційно зростаючих у вартості ресурсів до трансформації прав власності на них; 4) новий рівень цін сприяє виникненню правил, які дозволяють максимізувати цінність використання таких прав; 5) разом з тим, не нульові трансакційні витрати на політичному ринку перешкоджають тому, щоб реалізовувалися всі корисні для створення вартості потенційно можливі інституційні зміни [5, С. 288]. Цілком очевидно, що такі інституціональні зміни не можуть відбутися без участі відповідних інститутів, головним з яких є держава.

Приймаючи до уваги вище викладене, можемо сформулювати такі основні висновки:

·      інституціональне середовище може бути розглянуто одночасно як у якості одного з джерел для розвитку трудового потенціалу, так і як результат (продукт) реалізації трудових можливостей їх носієм;

·      інституціональне середовище та інституціональна структура не є тотожними категоріями хоча і можуть бути використані для характеристики змісту однієї для іншої;

·      інституціональна система ринку праці є елементом інституціонального середовища, а також є основним об’єктом державно-управлінського впливу щодо розвитку трудового потенціалу суспільства;

·      інституціональні зміни, як відповідь соціальної системи на недосконалість існуючих норм та правил, є однією з умов розвитку якісних та кількісних характеристик трудового потенціалу суспільства, а отже і процес управління розвитком трудовими можливостями населення може бути розглянутий через призму управління інституціональними змінами.

 

Список використаної літератури:

1. Бойко А.И. Учебное пособие по экономической демографи / А.И. Бойко, М.В. Карманов. – М.: МЭСИ, 2000. – 340 с.

2. Вольчик В.В. Курс лекций по институциональной экономике / Вольчик В.В. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовск. гос. ун-та, 2000. – 90 с.

3. Горова А.О. Регулювання регіонального ринку праці в системі соціально-економічних відносин: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. ек. наук: спец. 08.09.01. «Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика» / А.О. Горова – Львів, 2003. – 24 с.

4. Государственное регулирование рыночной экономики / (Архангельский В.Н., Бударина А.В., Буланов В.С. и др.); под общ. ред. В.И. Кушлина. – М.: РАГС, 2005.  – 832 с.

5. Злупко С.М. Історія економічної теорії / Злупко С.М. – К.: Знання, 2005. – 719 с.

6. Історія економічних учень : підручник / (Корнійчук Л.Я., Татаренко Н.О., Поручник А.М. та ін.); за ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко. – К. : Вид-во КНЕУ, 1999. – 564 с.

7. Кирдина С.Г. Инстуциональные матрицы и развитие России / Кирдина С.Г. – М.: ТЕИС, 2000. – 213 с.

8. Клейнер Г.Б. Homo economicus и homo institutius в российской институциональной среде / Г.Б. Клейнер // Общественные науки и современность. – 2003. –№ 3. – С. 5 – 18.

9. Мороз В.М. Система трудового потенціалу країни: теоретичні основи формування дефініції / В.М. Мороз // Економіка та держава. – 2009. – №2. – С. 107-109.

10. Одинцова М.И. Институциональная экономика / Одинцова М.И. – М.: Изд. дом ГУ – ВШЭ, 2007. – 386 с.

11. Ткач А.А. Інституціональна економіка. Нова інституціональна економічна теорія / Ткач А.А. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 304 с.

12. Ткач А.А. Інституціональна парадигма цивілізаційного розвитку: монографія / Ткач А.А. – Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», – 2007. – 276 с.

13. Хлебникова Н.В. Рынок труда в институциональной системе / Н.В. Хлебникова // Экономический журнал. – 2011. – № 2(22). – С. 44 – 48.