Тематичний напрям 3.

Тематичний напрям 3.

 Політико-правові проблеми розвитку суспільства

 Дишкантюк Інна Сергїївна,

Науковий керівник: Бахновська І.П., к.ю.н.,  доцент,

Вінницький торговельно-економічний інститут

КНТЕУ

 

УДК 33/.2:347.4(045)

      ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНОЇ ОБІЦЯНКИ ВИНАГОРОДИ

 

Дана стаття присвячена дослідженню проблем зобов'язання, які виникають у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди. Розглядаються  види публічної обіцянки винагороди, розкриваються зміст та юридична природа публічної обіцянки винагороди як юридичного факту, як зобов'язального правовідношення, як інституту. Характеризуються підстави та момент виникнення зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди. Розглядаються особливості публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу та за результатами конкурсу, ознаки та умови оголошення про публічну обіцянку винагороди, особливості виконання та припинення названих різновидів зобов'язань із публічної обіцянки винагороди.          Ключові слова: публічна обіцянка винагороди, зобов’язання, конкурс, винагорода без оголошення конкурсу.     

 

Данная статья посвящена исследованию проблем обязательства, возникающие в связи с публичным обещанием вознаграждения. Рассматриваются виды публичного обещания вознаграждения, раскрываются содержание и характер публичного обещания вознаграждения как юридического факта, как обязательственного правоотношения, как института. Характеризуются основания и момент возникновения обязательства в связи с публичным обещанием вознаграждения. Рассматриваются особенности публичного обещания вознаграждения без объявления конкурса и по результатам конкурса, признаки и условия объявления о публичное обещание вознаграждения, особенности исполнения и прекращения названных разновидностей обязательств по публичного обещания вознаграждения.

Ключевые слова: публичное обещание вознаграждения, обязательства, конкурс, вознаграждение без объявления конкурса.

 

This article is devoted to the problems of the obligations arising from the public promise of reward. We consider the types of public promise of reward, disclosed the content and legal nature of public promise of reward as a legal fact, as a binding relationship, as an institution. Characterized grounds and the time when the obligation in connection with the public promise of remuneration. The features of the public promise of reward without declaring the contest and the results of the competition, characteristics and conditions of the announcement of a public promise to reward performance and suspension features these kinds of commitments to public promise of reward.                       Keywords: public promise of reward, commitment, competition, award without competition announcement.

 

Актуальність теми дослідження. Незважаючи на поширеність відносин у зв'язку із публічною обіцянкою винагороди на практиці, інститут публічної обіцянки винагороди до прийняття 16 січня 2003 року Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не мав. До того ж, не тільки правової регламентації  не мав, а  й не привертав уваги  вчених — цивілістів,  які згадували про відносини, що  виникають у зв'язку з публічною обіцянкою  винагороди, лише у двох — трьох абзацах підручників  з цивільного та зобов'язального права. У  попередні роки цей інститут спеціально  не досліджувався, що свідчить про недостатню  увагу  науковців  до вивчення проблемних питань інституту публічної обіцянки винагороди та  практики  його застосування,  що зумовлює необхідність наукового аналізу окремих аспектів  зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди.

Оновлення цивільного законодавства України значною мірою збагатило і розширило систему цивільного права України. Низка правочинів та зобов'язань, що мають важливе практичне значення, вперше отримали законодавче врегулювання в ЦК України. До них належить й інститут публічної обіцянки винагороди.Цивільний кодекс України регулює відносини, що випливають з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу і з публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу в окремих параграфах. Тим самим законодавець визнав актуальність і необхідність спеціального правового регулювання не тільки публічного конкурсу, але й публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу. Тому зроблено спробу  комплексно та системно дослідити історію розвитку інституту публічної обіцянки винагороди, види публічної обіцянки винагороди, визначити юридичну природу, ознаки та умови публічної обіцянки винагороди як юридичного факту, підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди, їх виконання та припинення.

Мета дослідження. Основною метою статті є дослідження відносин, що виникають у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди, теоретичний аналіз зобов'язань, які виникають із публічної обіцянки винагороди як родового поняття, та зобов'язань, що виникають із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, а також публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу, формування пропозицій щодо правового регулювання відносин із публічної обіцянки винагороди в цивільному законодавстві України.

Предметом дослідження є система правових норм, які регламентують відносини, що виникають із публічної обіцянки винагороди в Україні; законодавства інших країн у цій галузі, проблеми, що виникають при тлумаченні та застосуванні зазначених норм, вітчизняні та зарубіжні наукові джерела; українська та закордонна практика застосування норм законодавства щодо публічної обіцянки винагороди.

Питаннями публічної обіцянки винагороди займались такі вітчизняні та зарубіжні романісти, цивілісти, фахівці інших галузей правової науки як: М.М. Агарков, С.С. Алексеєв, К. Аннєнков, Ф.І. Гавзе, А. Гедда, В.І. Голевинський, А.Б. Дзегорайтис, О.С. Іоффе, О.О. Красавчиков, А.М. Михайлич, І.Б. Новицький, Л.А. Лунц, В.А. Носов, І.А. Покровський, В.Н. Смирнов,  В.Т. Смирнов, В.С. Толстой, Є.О. Харитонов, Б.Б. Черепахін та ін..

Фізичні чи юридичні особи, які бажають досягти певної еконо­мічної мети, зазвичай, укладають відповідний договір з конкретним контрагентом: продавцем, підрядником, перевізником, зберігачем та ін. Але зустрічаються випадки, коли досягти бажаного результату можна лише долучивши до співпраці широке коло осіб. Скажімо, особа може обіцяти винагороду будь-кому, хто вчинить певні дії (зокрема поверне загублені речі чи надасть відомості про їх місцезна­ходження, повідомить про місцезнаходження фізичної особи, досяг­не певного спортивного результату тощо). Така обіцянка адресу­ється невизначеному колу осіб, але винагороду отримає той, хто вчинить обумовлені дії і досягне певного результату. Публічна обіцянка винагороди як юридичний факт — це, власне, сама пропозиція здійснити ту чи іншу дію за винагороду. Такий факт не може вважатися офертою, тому що публічна обіцянка винагороди є умовною і адресованою не конкретній особі, а зверненою до всіх і кожного; обов'язок виплати винагороди виникає не з договору з особою, що досягла зазначеного в обіцянці результату, а з самого факту обіцянки винагороди при досягненні цього результату; при скасуванні конкурсу чи обіцянки винагороди особи, які приступили до виконання завдання, мають право на відшкодування витрат; для особи, яка обіцяє винагороду, важливим є не обов'язок іншої особи здійснити відповідну дію і не отримання права на відшкодування збитків у випадку невиконання цього обов'язку, як це відбувається при укладенні договору, а сам факт здійснення дії. Отже, публічна обіцянка винагороди - це односторонній правочин, в силу якого одна особа зобов'язується сплатити матеріальну винагороду будь-якій особі за умови досягнення нею зазначеного результату.

Мета, що переслідує особа, яка обіцяє винагороду, складається з двох взаємопов'язаних елементів: 1) залучити значне коло осіб до виконання певної роботи та 2) отримати якнайшвидше результат або отримати найкращий результат.

Оскільки в будь-якому зобов'язанні беруть участь щонайменше дві особи — кредитор і боржник, то і зобов'язання із публічної обіцянки винагороди виникає лише тоді, коли окрім особи, яка пообіцяла винагороду (боржника), з'явиться і особа, яка досягне визначеного ре­зультату і буде претендувати на виплату винагороди (кредитор).

У ЦК України передбачено два види зобов'язань, що випливають із публічної обіцянки винагороди:

1) зобов'язання, які виникають із публічної обіцянки винагоро­ди без оголошення конкурсу;

2) зобов'язання, які виникають із публічної обіцянки нагороди за результатами конкурсу.

Не всі обіцянки породжу­ють обов'язок сплатити винагороду, відносини, що виникають у зв'язку із обіцянкою винагороди, набувають характеру цивільно-правового зобов'язання лише за наявності певних ознак. А саме: 1) обіцянка має бути публічною, тобто сповіщеною в засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб (ч. 2 ст. 1144 ЦК України). Публічною вважається і обіцянка, яка звернута до певного кола осіб. Якщо ж звернення адре­совано конкретним особам, а отже є персоніфікованим, відно­сини втрачають ознаку публічності і набувають договірного характеру; 2) в обіцянці повинно бути зазначено завдання, яке необхідно виконати. Це може бути або досягнення конкретної мети (знайти загублену обручку, втрачений вантаж, встановити місцезнаходження вкраденого автомобіля, отримати золоту медаль на олімпіаді, встановити рекорд в стрибках тощо), або виконання певної роботи, характер якої допускає здійс­нення її різними особами. Результат може бути досягнутий чи не досягнутий, але не може бути кращим чи гіршим. Тому обіцяну винагороду має право вимагати той, хто досяг визна­ченого результату; 3) із оголошення повинно бути зрозумілим, хто обіцяє винаго­роду і місце, куди необхідно надати результат; 4) для завдання можуть бути встановлені місце та строк (термін) його виконання. Якщо строк виконання завдання не визначений певним проміжком часу або календарною датою, завдання вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання; 5) відповідно до ч. З ст. 1144 ЦК України у сповіщенні публічної обіцянки винагороди потрібно визначити розмір такої вина­городи. Окремі фахівці вважають, що оголошення, в яких розмір винагороди не визначений, а лише зазначено, що "ви­нагорода гарантується", не відповідають закону і не породжу­ють зобов'язання, передбаченого гл. 78 ЦК України [1, С.25].

На практиці у більшості випадків в обіцянках фізичних осіб сплатити винагороду її розмір не зазначається. Якщо розмір винагороди не визначений, це не виключає можли­вості виникнення спору щодо її розміру. У цих випадках розмір вина­городи може встановлюватися судом з урахуванням принципів розум­ності, справедливості і добросовісності. Хоча спори щодо розміру винагороди можуть виникати і у випадках, коли її розмір чітко визна­чений, але особа, яка відгукнулася на обіцянку, вважає її недостат­ньою. І в цьому разі, за відсутності порозуміння, сторони можуть звер­нутися до суду. Тому, ми вважаємо, що зобов'язання із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу можуть виникнути і у випадку, коли конкретний розмір винагороди не встановлений. Якщо винагорода носить немайновий характер, то цивільно-правові відносини не виникають. У такому випадку взаємовідносини між особами не підлягають цивільно-правовому регулюванню; 6) обіцянка може бути зроблена в будь-якій формі (письмово, по телебаченню, по радіо, по Інтернету тощо). Особи, які хочуть відгукнутися, можуть вимагати письмового підтвердження ін­формації. Наприклад, якщо винагорода обіцяється пілоту, який має пролетіти під Тріумфальною аркою в Парижі, як це мало місце в кінофільмі "Шукачі пригод", то зацікавлена особа має можливість впевнитися в дійсності такої пропозиції [5]; 7) обіцяти винагороду можна лише за правомірні дії (під ци­вільно-правове регулювання не підпадає, наприклад, оголо­шення про сплату винагороди за виготовлення вибухового пристрою). У разі вчинення правочину, який не відповідає засадам правопорядку чи моралі, він може бути визнаний у встановленому законом порядку недійсним[2]; 8) обіцянка винагороди повинна носити майновий характер, тобто має обіцятися певна грошова сума, певне майно або певні блага майнового змісту (путівка в санаторій, частина заблукалої отари овець тощо); 9) винагорода виплачується за принципом "першому — все". Так, якщо завдання стосується разової дії, винагорода випла­чується особі, яка виконала завдання першою. У випадку ви­конання завдання одночасно кількома особами, винагорода розподіляється між ними порівну.

Особа, яка відгукнулася на обіцянку винагороди, має право вимагати, щоб особа, яка обіцяла винагороду, прийняла обумовлений в обіцянці результат, якщо він відповідає всім вимогам, які до нього пред'являлися. Відповідність дій, які виконано, має визначати особа, яка обіцяє винагороду, тому пропонується доповнити ст. 1148 ЦК України нормою з таким змістом: “відповідність виконаної дії вимогам, які містить оголошення про винагороду, якщо інше не передбачено в оголошенні про винагороду і не випливає з характеру вказаної дії, визначається особою, яка публічно обіцяла винагороду, а у випадку виникнення спору - судом”[6].  Право на отримання винагороди у випадку публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу має той, хто досяг певного результату, якщо результат є унікальним.

Коли унікального результату досягли двоє чи більше осіб, які співпрацювали одна з одною, то кожна із цих осіб має право отримати частку винагороди, оскільки кожна з них сприяла виконанню завдання. У цьому випадку винагороду має бути поділено цими особами самостійно, без втручання особи, яка обіцяла винагороду, в залежності від внесеного кожною з них вкладу у здійснення дії. Якщо дію, вказану в оголошенні про винагороду, виконало декілька осіб, незалежно одна від одної, то винагороду отримає та особа, яка передала результат першою; якщо завдання стосується конкретно визначеного результату, тобто такого, який навіть у випадку його досягнення декількома особами буде однаковим, то винагороду отримає особа, яка першою передала відповідний результат. Якщо ж очікуваний результат не є унікальним і конкретно визначеним (наприклад, особа вказує в оголошенні про те, що їі цікавить будь-яка інформація про злочинця), то на частку винагороди має право претендувати кожен, хто надав інформацію, якої до нього не було надано особі, що оголосила про винагороду.

Права та обов'язки суб'єктів публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу. Особа, яка публічно пообіцяла вина­городу (нагороду), зобов'язана її виплатити у разі виконання завдання і передання їй його результату (ч. 1 ст. 1148 ЦК України).
Ця особа має право: 1) змінити завдання та умови надання винагороди (ч. 1 ст. 1147 ЦК України); 2) публічно оголосити про припинення завдання (ч. 2 ст. 1149 ЦК України).

Публічне обіцяння винагороди жодних обов'язків у тих, до кого воно звернене, не породжує. Відповідні ж права в них виникають лише при досягненні за­значеного в публічній обіцянці результату: обіцяну винагороду має право вимагати той, хто його досяг.
Особа, яка приступила до виконання завдання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв'язку із зміною завдання. Якщо у зв'язку зі зміною умов надання винагороди вико­нання завдання втратило інтерес для особи, яка приступила до його виконання до зміни умов, ця особа має право на відшкодування понесених нею витрат (ч. 2, 3 ст. 1147 ЦК України).

У разі, коли особа, яка публічно обіцяла винагороду, публічно оголосила про припинення завдання, особа, яка зазнала реальних витрат на підготовку до виконання завдання, має право на їх відшкодування (ч. 2 ст. 1149 ЦК України) [4]. Припинення публічної винагороди без оголошення конкурсу. Правові відносини, що виникли у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди без оголошення конкурсу, припиняються у разі: 1) закінчення строку для передання результату; 2) передання результату особою, яка першою виконала завдання.

Отже, можна зробити наступні висновки. Публічна обіцянка винагороди як юридичний факт - це, власне, сама пропозиція здійснити ту чи іншу дію за винагороду, що є одностороннім правочином, особливість якого полягає в тому, що він відбувається  стосовно  невизначеного  кола осіб,  а учасником правовідносин, які виникають на його основі, може бути кожний, хто досягне зазначеного в правочині результату.

Обов'язок, який міститься в обіцянці винагороди, реалізується за умови здійснення відповідних дій іншими особами, тобто такий односторонній правочин має бути віднесено до числа правочинів, вчинених під відкладальною обставиною.

  Для того щоб виникло зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди необхідне приєднання до публічної обіцянки винагороди іншого одностороннього правочину — передання результату, зазначеного в обіцянці, а у випадку проведення конкурсу необхідне приєднання до названих правочинів третього - винесення рішення про визначення переможця конкурсу.

Зобов'язання із публічної обіцянки винагороди - це правовідносини, в яких одна сторона (особа, що публічно обіцяла винагороду) зобов'язується видати (виплатити) винагороду за надання в установлений строк відповідного результату, та на умовах, указаних в оголошенні, а інша сторона (яка надала указаний результат), має право на отримання обіцяної винагороди.

Публічна обіцянка винагороди як правовий інститут - це група правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають з односторонніх правочинів, що здійснюються особою, яка публічно обіцяє винагороду, чи засновником конкурсу й особою (особами), що досягла(и) зумовленого обіцянкою результату.   

Висновок. Публічна обіцянка винагороди як юридичний факт має юридичне значення лише за наявності певних ознак: по-перше, вона має бути публічною; по-друге, обіцяна винагорода повинна мати майновий, грошовий та інший матеріальний зміст, хоч така позиція законодавця викликає заперечення, а у випадку оголошення конкурсу вона може мати і нематеріальний зміст; по-третє, умовою одержання винагороди є надання відповідного результату; по-четверте, до указаного результату, незалежно одна від одної, може прагнути невизначена кількість осіб.         

Особа, яка відгукнулася на обіцянку винагороди, має право вимагати, щоб особа, яка обіцяла винагороду, прийняла обумовлений в обіцянці результат, якщо він відповідає всім вимогам, які до нього пред'являлися.

Право на отримання винагороди у випадку публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу має той (чи ті - якщо особи співпрацювали), хто досяг(ли) певного результату, якщо він є унікальним; якщо дію, вказану в оголошені про винагороду, виконали декілька осіб незалежно одна від одної, то вказану винагороду отримає той, хто передав результат (а не виконав дію) першим, якщо завдання стосується конкретного результату, тобто такого, який навіть у випадку його досягнення декількома особами буде однаковим чи аналогічним; якщо очікуваний результат не є унікальним та не є конкретним, то на частку оголошеної винагороди можуть претендувати кожна з осіб, що надала результат, якщо він не співпадає з уже переданими результатами іншими особами.

 Список використаних джерел:

1) Борисова В. І.  Цивільне право України: підручник . - К. : Юрінком Інтер, 2004. - Т. 2. - 25 с.

2) Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За відповід. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця: У 2 т. - Т. 2. - К., 2005. – 844 с.

3) Ігнатенко В. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 5. – С. 21-24.

4 )  Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. - Одеса, 2004. – 920 с.

5) Режим доступу: www.big-lib.com.

6) Режим доступу: http://librar.org.ua