Тематичний
напрям 7.
Фіскальна політика
Ватаманюк Ольга Сергіївна,
асистент
кафедри фінансів
Чернівецького
торговельно-економічного інституту
Київського
національного торговельно-економічного університету
УДК 336.025: 658
ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ВЕЛИКОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ:
СУТНІСТЬ ТА НАПРЯМИ РЕАЛІЗАЦІЇ
Статья
посвящена описанию ключевых условий формирования больших предприятий на
Украине, определению сути влияния государственной налоговой политики на их
финансово-хозяйственную деятельность, а также раскрытию главных направлений
реализации налоговой политики стимулирования большого бизнеса.
The article
is concerned with crucial terms of the large business formation in Ukraine. It
also deals with the influence of the state fiscal policy on the economical
activity of the large enterprises and the main courses of the large business
tax stimulation according to the national taxation policy.
Постановка проблеми та
актуальність теми дослідження. Бурхливий розвиток продуктивних
сил, укрупнення національних господарств країн світу та зростання індивідуальних
доходів населення призвели до активізації таких суб’єктів ринкової економіки як
корпорації, фінансово-промислові групи та кредитні установи небанківського
типу.
У сучасному світі вони відіграють ключову роль у виокремленні нових
форм капіталу та мають неабиякий вплив на ведення економічної політики держави
та підвищення її фінансового потенціалу. Оскільки нинішній механізм
функціонування економік розвинутих країн важко назвати ринковим, а його
найхарактернішими рисами є соціальна спрямованість заходів уряду, втручання
держави у економічні процеси набуває надзвичайної важливості.
При цьому методи державного регулювання економіки передбачають
використання інструментів, які у сукупності формують державну економічну
політику. Однією із найбільш значимих її складових є податкова політика
держави, вплив якої на стимулювання підприємницької діяльності є беззаперечним.
З огляду на зазначене, особливої актуальності набуває визначення інструментів
державної податкової політики, спрямованої на стимулювання фінансово-промислових
центрів сучасної економіки, а саме, – великого бізнесу.
Аналіз останніх досліджень і
публікацій. Важливість побудови
науково-обґрунтованої податкової системи в Україні зумовила практичну
сформованість наукової думки щодо сутності податкової політики держави,
головною метою якої є збалансування інтересів останньої та її населення.
Зокрема, чимало уваги науковців, серед яких Н. А. Вахновська, Я. А.
Жаліло, А. І. Крисоватий, Я. В. Литвиненко, А. М. Соколовська та
Л. М. Шаблиста присвячено трактуванню поняття податкової політики
держави, її принципів, а також проблемам реформування. Водночас значний інтерес
вітчизняних учених викликає питання податкового стимулювання
інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств: його дослідниками виступають
О. Т. Замасло, В. І. Зятковський, Т. В. Мединська та ін. При цьому
теоретико-методологічні аспекти податкового стимулювання великого бізнесу в
Україні ще не знайшли повного відображення у наукових працях, оскільки практика
податкового супроводження великих підприємств для нашої держави є відносно
новою.
Формулювання цілей статті. Розкриття ролі податкової політики уряду у стимулюванні великого
бізнесу передбачає висвітлення сутності податкового регулювання діяльності
підприємств, характерних ознак та умов формування великого бізнесу як об’єкта
цілеспрямованого державного впливу. Водночас мета дослідження полягає в
окресленні основних напрямів реалізації податкової політики стимулювання
великого бізнесу в Україні.
Виклад основного матеріалу. Досягнення економічного зростання та добробуту населення країни є
основними завданнями сучасної держави «соціального типу». Розширення переліку
суспільних благ, які надаються населенню, зумовлює потребу у збільшенні обсягів
централізованих фінансових ресурсів. Враховуючи значущість перерозподілу
національного доходу для забезпечення життєдіяльності працівників невиробничої
сфери, застосування заходів державного впливу для регулювання економічних
процесів є об’єктивним явищем, а податкам у цій діяльності відводиться головна
роль.
У цьому контексті найточніше податкову політику держави характеризує не
лише механізм встановлення і стягнення податків з метою формування державного
та місцевих бюджетів, але й одночасне стимулювання ділової активності
підприємств [10, с. 59]. Таку точку зору обстоює і А. М. Соколовська, яка
вбачає сутність податкової політики у встановленні та зміні елементів
податкової системи для забезпечення надходжень до бюджету, достатніх для
виконання державою покладених на неї функцій і стимулювання економічного
зростання [16, с. 65].
Водночас направленість податкової політики визначається ступенем впливу
держави на соціально-економічні відносини і змінюється під впливом
інтеграційних процесів, що відбуваються у світогосподарських зв’язках.
Відповідно факторами внутрішнього впливу на завдання податкової політики є
соціально-економічний устрій суспільства, провладні структурні елементи, цілі
національної стратегії розвитку та міжнародні зобов’язання у сфері державних
фінансів [6, с. 41].
Пріоритетними завданнями податкової політики в Україні є, зокрема [3]:
- удосконалення
взаємодії податкових та митних органів у частині поліпшення адміністрування
платежів до бюджету;
- детінізація
економіки і доходів громадян;
- зменшення податкового навантаження на суб’єкти господарювання та
удосконалення системи адміністрування податків, що сприятиме збільшенню обсягів
власних коштів підприємств, які можуть бути спрямовані на інвестиційні цілі;
- адаптація
податкового законодавства України до законодавства Європейського Союзу.
При цьому необхідно зауважити, що виконанню одного із названих завдань
неминуче передує досягнення позитивного результату за іншими. Так, наприклад,
гармонізація українського та європейського законодавства можлива лише за умови
подолання специфічних за своєю суттю, у силу національних особливостей системи
оподаткування, проблем.
Як уже зазначалося, реалізація напрямів податкової політики ставить за
мету задоволення інтересів населення та підприємств. При цьому сутність
податків як економічної категорії не обмежується лише фіскальним призначенням,
хоча їх фіскальну функцію слід вважати основоположною.
Водночас, Ю. Б. Іванов зауважує, що між фіскальною та регулюючою
функціями податків існує тісний взаємозв’язок, обумовлений сутнісними
характеристиками податків як економічної категорії. При цьому економічна
поведінка платників податків пояснюється не тільки фактом вилучення державою
частини їх доходів, але й визначається умовами цього вилучення, тобто порядком
оподаткування, а також особливостями та співвідношенням інших елементів
податків [11, c. 38].
Натомість проявами регулюючої функції податків виступають податкове
стримування та податкове стимулювання. Сутність останнього ми вбачаємо у
здійсненні державою заходів адміністративно-правового
та організаційного характеру у сфері оподаткування, спрямованих
на активізацію підприємницької ініціативи та інноваційно-інвестиційної
діяльності суб’єктів господарювання шляхом усунення недосконалостей існуючої
системи оподаткування, а також оптимізації податкового планування на
підприємстві. Таким чином, ключовими об’єктами податкового стимулювання
виступають господарюючі суб’єкти.
Як
зазначає С. О. Климова, становлення і розвиток підприємницького сектору в
Україні завжди були одними із найважливіших проблем вітчизняної економіки [12,
c. 19]. Структура бізнесу держави визначає напрями її розвитку, у тому числі
домінування сфери послуг над сферою матеріального виробництва. У випадку, коли
частка великих підприємств у загальному обсязі суб’єктів господарювання, що
функціонують на території держави, наближається до нуля, економіці країни
притаманна особлива галузева структура, для якої характерний низький рівень
розвитку металургії, автомобілебудування, суднобудування, літакобудування,
нафтохімії тощо [17].
Така
ситуація є характерною для України – у загальному обсязі господарюючих
суб’єктів – юридичних осіб питома вага великих підприємств складає всього 0,1 %
[15]. Вважаємо такий стан справ невтішним, оскільки очевидно, що великий бізнес
утворює фундамент промисловості та економіки держави загалом. У його рамках
створюються нові робочі місця та одержують розвиток інвестиційні проекти. Як
справедливо зазначають науковці, в основі формування великого бізнесу лежить, з
одного боку, акумулювання великої кількості ресурсів, а з іншого – використання
переваг економії на масштабі [14, с. 12]. Причому останнім часом у світі
прискорюються процеси поглинань й об'єднань компаній, метою яких є досягнення
синергетичного ефекту, у тому числі за рахунок економії на постійних витратах
[12, с. 20].
Водночас,
в Україні довгий час ігнорувався значний потенціал великого бізнесу щодо сплати
обов'язкових платежів до бюджету. Зокрема, процес удосконалення обслуговування
великих платників податків (ВПП) розпочався лише у 2000 р. з утворення спеціалізованих державних податкових інспекцій (СДПІ) по роботі з ВПП.
У 2001 р. було створено СДПІ у місті Київ, у 2003 р. – СДПІ по роботі з
підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривий Ріг, у 2006 р. – у
Миколаєві, у 2009 р. – у Сімферополі, у 2010 році – СДПІ у м. Львів [5, с. 31].
Серед останніх надбань податкової політики України – запровадження Центрального
офісу з обслуговування ВПП у 2012 р. [4]. Дослідження департаменту фінансів
Міжнародного валютного фонду свідчать, що такі кроки значно поліпшують
процедури адміністрування податків і зборів для бюджетоутворюючих підприємств,
зокрема ПДВ [9].
При цьому великими платниками податків в Україні визнаються юридичні
особи, у яких обсяг доходу від усіх видів діяльності за останні чотири
послідовні податкові квартали перевищує п'ятсот мільйонів гривень або загальна
сума сплачених до Державного бюджету України податків за платежами, що
контролюються органами державної податкової служби, за такий самий період
перевищує дванадцять мільйонів гривень [2].
Як бачимо,
є очевидна відмінність у розумінні понять «великий бізнес» та «великий платник
податків» і перше з них є ширшим, оскільки великі підприємства не завжди
відповідають критеріям великого платника податків, адже відповідно до
законодавства України суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи -
суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми
власності, у яких середня кількість працівників за звітний період перевищує 250
осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50
мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України
[1].
Так чи
інакше, становлення великого бізнесу в Україні є умовою розвитку національної
економіки і, незважаючи на наявність обґрунтованих тез науковців щодо
орієнтованості Податкового кодексу на підтримку великих підприємств, вважаємо
за необхідне здійснення оптимізації державної податкової політики у напрямі
стимулювання великого бізнесу.
Перш
за все, слід звернути увагу на успішну практику податкового регулювання
діяльності великих підприємств за кордоном. Зокрема, запровадження окремих
елементів податкового супроводження ВПП, таких, як горизонтальний моніторинг, у
розвинених країнах принесло свої плоди і вже заплановано до реалізації в
Україні. Водночас, здійснення радикальних податкових реформ, що може стати
наслідком реструктуризації органів податкової служби, повинно базуватися на
виявленні інтересів не лише великого бізнесу, але й інших господарюючих
суб'єктів.
Чимало
уваги потребує і сам механізм справляння податків, – незважаючи на позитивні
зрушення щодо зменшення кількості та спрощення методу нарахування окремих
обов'язкових платежів, закріплених Податковим кодексом, економіка України
опинилася на 165 місці у загальному рейтингу із 185 країн світу за простотою
нарахування податків. Причому за підрахунками експертів Світового банку
загальний обсяг сплачених підприємствами податків перевищує 50% їх доходів [18,
c. 78].
Науковці
зауважують, що українська система оподаткування не стимулює ділову активність,
адже через постійний процес зростання фіскального тиску відбувається скорочення
обсягів власних коштів підприємств, а отже, і їх фінансового потенціалу. Крім
цього, зберігається нерівномірність розподілу податкового навантаження між
галузями економіки, а складність та недоопрацьованість Податкового кодексу
посилює правову невизначеність діючих підприємств, поглиблення негативних
процесів приховування доходів суб’єктами господарювання та лобіювання
податкових преференцій. Усе перелічене призводить до розширення тіньової
складової бізнесу та відпливу капіталу [13, с. 28].
Звичайно,
застереження щодо небезпеки податкового стимулювання великого бізнесу не є
безпідставними, адже останній активно «прямує до влади», щоб захистити свій
капітал та інтереси. Однак держава може співпрацювати з великими підприємствами
і робити все можливе, щоб саме великий капітал за допомогою ринкових механізмів
повністю реалізував інвестиційні та інноваційні можливості для розвитку
економіки України [8, с. 54].
На наш
погляд, заходи державної податкової політики у цьому напрямі мають передбачати:
-
створення та оптимізацію правових засад функціонування вільних економічних зон,
спрямоване на оновлення існуючої технічної бази підприємств України;
-
розширення умов застосування інструментів інвестиційного податкового кредиту з
метою підвищення інноваційного потенціалу нашої держави;
-
запровадження гнучкої шкали прогресивно-регресивних ставок прибуткового
оподаткування для тих галузей господарства, при зростанні масштабів виробництва
в яких активізуватиметься діяльність щодо обробки та реалізації вторинної
сировини, що сприятиме не лише економії природних ресурсів, але й підвищенню
конкурентоспроможності економіки держави;
-
зменшення регламентованого терміну амортизації необоротних активів та
закріплення домінуючої позиції при нарахуванні амортизації за методом
прискореного зменшення залишкової вартості.
Головним
завданням податкової політики стимулювання великого бізнесу має стати
зацікавленість великих підприємств у «прозорій» та тісній співпраці із
податковими органами, гарантування їм у разі потреби підтримки у вирішенні
проблем інноваційного розвитку бізнесу, а отже, і гармонізація податкових
відносин, збалансування фіскальної та стимулюючої функцій оподаткування [7, c.
97].
Висновки з дослідження.
Формування великого бінесу в Україні відбувалося в умовах глибокої фінансової
та політичної кризи у період роздержавлення економіки та становлення нових
організаційно-правових форм підприємництва. Нині великим підприємствам належить
провідна роль у науково-технічному прогресі, зростанні кадрового та фінансових
ресурсів національної економіки. Незважаючи на визнаний привілейований стан
великого бізнесу та його широкі можливості щодо впливу на прийняття рішень
загальнодержавного масштабу, схильність до тінізації капіталу і водночас
значний фіскальний потенціал великих підприємств, потребують постійного
вдосконалення інструментів податкової політики з метою усунення розбіжностей в
інтересах держави і відповідних платників податків.
Серед заходів
державної податкової політики, спрямованих на стимулювання великого бізнесу,
вбачаємо одержання переваг від розширення умов надання інвестиційного
податкового кредиту та подальше збільшення обсягу сервісів, що надаються
податковими органами ВПП у електронному вигляді. Доцільним вважаємо також
повнофункціональне запровадження горизонтального моніторингу як методу
податкового контролю.
Водночас
передумовою сумлінної сплати податків великими підприємствами має стати
удосконалення управлінської структури ДПС, розробка і впровадження нових
стандартів адміністрування обов’язкових платежів та подолання бюрократичних
бар’єрів. Методичні підходи щодо реалізації цих реформ знайдуть відображення у
наступних дослідженнях.
1.
Господарський
кодекс України [Електронний ресурс] : офіц. текст : за станом на 3 лютого 2013
року. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15
2.
Податковий кодекс
України [Електронний ресурс] : офіц. текст : за станом на 1 квітня 2013 року. –
Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755-17
3.
Про Основні напрями бюджетної політики на 2013 рік [Електронний ресурс] :
Постанова Верховної ради України від 22 травня 2012
року № 4824-VІ. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4824-17
4.
Про утворення Центрального офісу з обслуговування великих платників
податків [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету міністрів України від 18
січня 2012 року № 42. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/42-2012-%D0%BF
5.
Бондар Л. М.
Удосконалення діючої системи обслуговування великих платників податків у рамках
реформування податкової системи держави / Л. М. Боднар // Бюджетно-податкова
реформа як каталізатор соціально-економічного розвитку в Україні: збірник
наукових праць за матеріалами круглого столу, 17 травня 2012 року, та
науково-практичної інтернет-конференції. – К.: Алерта, 2012. – 312 с. – С.
31-33.
6.
Веремчук Д. В.
Сутність податкової політики та її роль у державному регулюванні економіки / Д.
В. Веремчук // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України :
зб. наук. праць. – Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2010. – Вип. 28. – С. 37-45.
7.
Горленко І.О.
Методологічні засади впровадження горизонтального моніторингу великих платників
податків / І.О. Горленко, Т.О. Скоромцова // Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка,
право). – 2012. - № 2 (57). – С. 92-98.
8.
Гуськова Е.О.
Механізми протидії незаконним методам лобіювання в Україні / Е.О. Гуськова // Актуальні проблеми державного
управління, педагогіки та психології. Збірник наукових праць. – 2012. - №
1 (6). - С. 51-56.
9.
ДПСУ створила
центральний офіс з обслуговування великих платників податків [Електронний
ресурс] / Інформаційне агентство УНІАН. – Режим доступу : http://economics.unian.net/ukr/news/117351-dpsu-stvorila-tsentralniy-ofis-z-obslugovuvannya-velikih-platnikiv-podatkiv.html
10.
Загородній А. Г.
Фінансовий словник / Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т.С. – К. :
Знання, 2000. – 587 с.
11.
Іванов Ю. Функції
податків та податкове регулювання / Ю. Іванов // Формування ринкової
економіки в Україні. – 2009. - № 19. – С. 36-43.
12.
Климова С.
О. Особливості функціонування малого та великого бізнесу в сучасних умовах / С.
О. Климова // Вісник Національного технічного університету «Харківський
політехнічний інститут». – 2009. - № 6. – С. 19-23.
13.
Мельник М.
Напрями підвищення податкового потенціалу стимулювання ділової активності в
Україні / М. Мельник // Економіст. – 2011. – N5. – С.28-32.
14.
Орлова В. О.
Переваги малого бізнесу як основа його розвитку: орієнтири державної політики /
В. О. Орлова // Науковий вісник Національного університету ДПС України. – 2011.
– 4 (55). Економіка. – С. 10-16.
15.
Основні структурні показники діяльності суб’єктів господарювання
(станом на 2010-2011 роки) [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Державної
служби статистики. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/
16.
Соколовська
А.М. Податкова система України: теорія та практика становлення / А. М.
Соколовська. – К. : НДФІ, 2001. – 372 с.
17.
Яловий Г. К.
Фінансовий механізм стимулювання малого підприємництва в Україні [Електронний
ресурс] / Яловий Г. К., Бабій Д. А., Єрешко Ю. О. // Економічний вісник НТУУ
«КПІ». – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Evkpi/2012/2StR/11.pdfhttp://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Evkpi/2012/2StR/11.pdf
18.
World Bank.
2013. Doing Business 2013: Smarter Regulations for Small and Medium-Size
Enterprises. Washington, DC: World Bank Group. DOI: 10.1596/978-0-8213-9615-5.
License: Creative Commons Attribution CC BY 3.0. – 10th Edition. –
122 p.
аспірантка з
відривом від виробництва,
ДВНЗ
«Київський національний економічний університет
імені
Вадима Гетьмана»
ВПЛИВ ВЗАЄМОДІЇ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ
ТА ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ НА МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ
Аналізуючи
проведення фіскальної політики у трансформаційний період, необхідно
враховувати, як базові принципи макроекономіки, так і зазначені особливості
перехідної економіки України. За таких умов досить
важко визначитись із напрямом фіскальної політики. Кожне прийняте рішення на
рівні держави не завжди досягає мікрорівня або досягає в деформованій формі.
Рекомендації фахівців Світового банку, Міжнародного валютного фонду та інших
міжнародних організацій, не досягають ефекту внаслідок значних відмінностей економіки України
від розвинутих країн.
Пріоритетним завданням державної влади будь-якої
країни є забезпечення стійкого довгострокового економічного розвитку з метою
підвищення добробуту населення та зміцнення потенціалу розвитку майбутніх
поколінь. В окремі
періоди економічної історії фіскальним і грошово-кредитним важелям
макроекономічного регулювання відводилася різна роль. Найважливішим
інструментом впливу на економічні процеси була, або система податків, державних
витрат і дефіциту бюджету, або регулювання економічного циклу через
кредитно-грошову сферу.
Грошово-кредитна політика проводиться через
регулювання грошової маси. Основними інструментами в такому випадку виступають:
встановлення дисконтної ставки відсотка (вартість грошей) та встановлення норми
обов'язкових резервів. З іншого боку виступає фіскальна політика, за допомогою
якої, держава може регулювати податковий тягар на виробників, а також в ручному
режимі перерозподіляти частину грошей задіяних в економіці.
З огляду на те, що ці дві складові макроекономічного регулювання — фіскальна та грошово-кредитна політика, є
надзвичайно дієвими, зокрема виникає питання, яка їх
комбінація буде сприятливішою для економічного розвитку, а яка, навпаки, може
йому нашкодити. Координація
грошово-кредитної та фіскальної політики повинна полягати у виробленні та
реалізації їх таким чином, щоб вони не суперечили одна одній і разом сприяли
досягненню загальних цілей економічної політики, якими, зазвичай, є стійке
економічне зростання та низький рівень безробіття при довгостроковій ціновій
стабільності та зовнішній стійкості. Іншими словами, грошово-кредитна і
фіскальна політика є скоординованою тоді, коли їх цілі є спільними або не
суперечливими, а дії узгодженими або принаймні не заважають досягненню цілей
іншої політики [3;1-18].
Особливість національної економіки та практика
державного управління свідчить про те, що оптимальною комбінацією для
забезпечення економічного зростання в Україні є проведення поміркованої
фіскальної політики (збалансований бюджет без прихованого дефіциту) разом із
експансивною монетарною політикою для стимулювання економічної активності
суб'єктів господарювання. Позитивний вплив грошово-кредитної політики на
макроекономічні процеси є можливим при проведені «здорової» фіскальної політики
та утримання рівня дефіциту бюджету та джерел його фінансування в економічно
безпечних межах. При координації грошово-кредитної та фіскальної політики також
необхідно враховувати їх взаємодію та вплив у сферах податкової політики,
політики видатків та боргової політики [2; 57-58].
Механізм координації грошово-кредитної та
фіскальної політики в Україні лише формується, багато
організаційно-інституційних аспектів є неврегульованими. Існує також проблема
часової координації фіскальної та монетарної політики, а також характерна
неадекватність макроекономічних прогнозів Уряду і наявність значного
прихованого дефіциту бюджету країни, також існує проблема недосконалості
управління та прогнозування руху коштів.
На мою думку, забезпечення
результативної фіскальної політики базується не тільки на використанні світової
наукової спадщини і світового досвіду, а й на усвідомленні економічних та
інституційних чинників розвитку країни. На відміну від інших країн, розвиток
економіки України характеризується певними особливостями: специфіка дії
політичного чинника, пов'язаного із проблемами становлення державності (досвід
державотворення в Україні свідчить про незавершеність і недосконалість
державного законодавства, неструктурованість політичної системи й державної
влади передбачають неефективність проведення будь-якої науково обґрунтованої
економічної політики, в тому числі й фіскальної); нерозвиненість професійного
економічного мислення у державних службовців, недостатність фахових знань, щодо використання інструментів державного
регулювання економіки робить проведення власної фіскальної політики
малоефективним; неструктурованість підприємств з погляду ринкової поведінки та
реалізації принципів приватної власності (домінація таких принципів старої
системи, як затратність та розподільність); конверсійність та незавершеність
інституційних процесів, тобто формування нових організаційно-правових і
економічних інститутів, які є нестійкими, мінливими та незрілими, що
позначається на сталості й динамічності фінансових відносин між державою та
суб'єктами господарювання; адміністративність економіки України на сучасному
етапі (неподоланність стереотипів старого «командно-економічного» мислення,
зростання нерівності у розподілі доходів та ресурсів, що відбивається на
специфіці проведення відповідної фіскальної політики в Україні).
Тому для досягнення ефективної взаємодії фіскальної
та грошово-кредитної політики необхідним є створення механізму координації
діяльності НБУ, Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Комітету
Верховної Ради з питань бюджету, на всіх етапах формування і реалізації
економічної політики держави [4; 225].
Таким чином, у подальших дослідженнях доцільним є
вирішення наступних завдань:
·
дослідження
впливу поєднання різних типів грошово-кредитної і фіскальної політики на
економічний розвиток в Україні, у минулому та визначення їх найбільш ефективної
комбінації;
·
розробка
процедури встановлення та погодження цілей обох політик таким чином, щоб
уникнути протиріч між ними;
·
узгодження
дій в процесі реалізації фіскальної і грошово-кредитної політики, оскільки їх
інтереси перетинаються саме на фінансовому ринку, і дії чи інструменти
регулювання однієї з політик можуть впливати на реалізацію іншої політики.
Фіскальна політика, потребує
ще удосконалення. Наприклад, було б доцільно: надати їй оптимального, гнучкого
і рівно напруженого характеру, не допускати довільного трактування, зробити її
зрозумілою для всіх; при зміні системи оподаткування примати до уваги
специфічні завдання кожного етапу переходу економіки України до ринку і
здійснення реформ; вважати необхідним елементом процесу розробки нових податків
наукову експертизу проектів законодавчих актів (розробити чіткий механізм, щоб
запобігти ігноруванню висновків експертизи щодо змін в оподаткуванні); провести
потрібні глибокі якісні зміни у відносинах між урядом та головними
розпорядниками бюджетних коштів; удосконалити єдину комп’ютерну мережу в
Україні з метою збору даних про сукупний доход фізичних осіб; провести
перереєстрацію всіх законних та підзаконних актів, що регулюють податкове
законодавство стосовно їх взаємовідповідності; впорядкувати існуючі податки та
скоротити їх кількість; вдосконалити систему пільг на податки(пільги повинні
бути прозорими і конкретними, повинна існувати система контролю за наданням
пільг); посилити захист платників податку; вдосконалити напрямки видатків;
удосконалити систему соціального захисту населення; посилити економічні санкції
та кримінальну відповідальність за нецільове використання державних коштів; вилучені
кошти від продажу державних облігацій необхідно спрямувати на розвиток
інноваційних підприємств, а не на поточне споживання чи фінансування збиткових
підприємств, що у майбутньому збільшить реальний дохід держави; внутрішні і
зовнішні запозичення можуть бути і надалі, але держава повинна дотримуватися
встановленої межі; необхідно застосовувати механізми грошової приватизації; також важливим є визначення
критично допустимого рівня дефіциту, та визначення джерел його фінансування,
оскільки емісійне фінансування дефіциту бюджету, як правило, має негативні
економічні наслідки.
Отже, вплив фіскальної та грошово-кредитної
політики на макроекономічні процеси є дуже значним. Невдала комбінація цих
політик здатна порушити макроекономічну стабільність, тобто в результаті
погіршити умови для економічного розвитку країни. Крім того, варто враховувати,
що коли економіка знаходиться в кризовому стані, регулювання виключно грошової
маси та дефіциту бюджету є недостатнім. Тому актуальним є використання інших
інструментів монетарної та фіскальної політики. Крім того, зв'язок монетарного
чинника (грошової маси) і ВВП може бути зворотним внаслідок зростання
пропозиції грошей у відповідь збільшення попиту на них через зростання ВВП за
рахунок інших факторів. Адекватне економічному зростанню збільшення грошової
маси в обігу є необхідною умовою такого зростання.
Список використаних джерел:
1. Про основні напрями бюджетної політики на 2011
рік : постанова Верховної Ради України №2318-VI від 4.06.2010 [Електронний ресурс]. -
Режим доступу: www.rada.gov.ua.
2. Андрущак Є. М., Хар В. С.
Організаційно-економічні аспекти координації грошово-кредитної та фіскальної
політики в Україні. - Економіка і бізнес. -
№ 2. - 2010. - С. 55 – 61;
3.Вдосконалення координації грошово-кредитної та
фіскальної політики: Інформаційно-аналітичні матеріали / За редакцією д.е.н.
В.І. Міщенко, к.е.н. О.І.Кірєєва і к.е.н. М.М. Шаповалової - Київ : Центр
наукових досліджень НБУ, 2005. - 96с.
4. Лагутін В.Д. Бюджетна та монетарна політика:
координація в трансформаційній економіці: монографія/ В.Д. Лагутін. - К.:
КНТЕУ, 2007. - 247 с.
5. Жак О. П. Координація грошово-кредитної та
бюджетно-податкової політики на стадії їх розробки [Електронний ресурс]. -
Режим доступу до ресурсу: http://www.dspace.uabs.edu.ua/ bitstream/123456789/
1449/1/ Jacques_1_2005.pdf.
Немає коментарів:
Дописати коментар